Найцікавіші українські фотокниги 2015

Аліна Сандуляк

Кожного року пристрасть фотографів до формату книги стає все сильнішою. Дедалі важче стає прослідкувати за численними списками та шорт-листами, котрі у кінці кожного року створюють як світові спеціалізовані видання, так і окремі експерти у сфері фотографії: їх сотні. Втім, як і створених нових фестивалів та конкурсів dummy, де автор може запропонувати макет, ідею майбутньої фотокниги, і виграти її публікацію. Саме таку ініціативу нарешті створили і в Україні: видавництво «Родовід» спільно з Українською Фотографічною Альтернативою з метою підтримки талановитих фотографів з України оголосили про перший Український конкурс книжкових макетів (Dummy Award). Подача оригінал-макетів триває до 1 листопада, після чого до шорт-листа журі відбере п’ять найцікавіших варіантів, один з яких буде надрукований повноформатно накладом 500 примірників. Крім того, щонайменше 10 макетів фотокниг поїдуть на виставку Polycopies в рамках найбільшого фестивалю фотографії у Європі Paris Photo (цього року, 10 – 13 листопада, УФА та «Родовід» представлятимуть там української фотографічні видання). У склад журі увійдуть ініціатор конкурсу та один з кураторів УФА Міша Педан та представники видавництва «Родовід».

Аліна Сандуляк вирішила проаналізувати стан фотокнижкової справи в Україні та згадати 10 найцікавіших фотокниг та фотографічних видань, які українські фотографии видали у 2015 році.

Значний інтерес авторів у всьому світі до фотокниг цілком виправданий: це зручна форма розказати свою фотоісторію та презентувати свій проект широкому колу людей. Це не альбом до виставки – фотографи підходять до формату як до цілісного художнього твору: мета – створити не просто книгу, а зробити вражаючий об’єкт, який би об’єднував у собі фотографію та оригінальний, відповідний до концепції дизайн.

Якщо говорити про українську фотографію, то динаміка розвитку фотокнижної справи поки що слабка, проте вона все-таки є. Наприклад, саме у 2015 році відбулася перша виставка фотокниг (у рамках V Книжкового фестивалю, куратор Антон Іванов), на котрій було презентовано практично усі повноформатні та self-published видання останніх кількох років. Однак порівнюючи з 2014, у 2015 році, ймовірно через падіння гривні та подорожчання друку, склалася цікава ситуація: найбільш вдалі зразки українських фотокниг – це видання, створені в Європі українськими фотографами, які вже певний час там мешкають. Чи є такі видання власне українськими – сказати важко. Але зважаючи на те, що авторами цих фотокниг були українці, оминути їх неможливо. Деякі з книг потрапили до авторитетних світових рейтингів найкращих фотокниг року, досі залишаючись  непоміченими на батьківщині. В Україні ж у цей період почали нарешті видавати тематичні книги певних досліджень. Таким чином, нарахувати хоча б десяток виключно авторських фотокниг, на жаль, не вдалося, тому до списку також увійшли тематичні фотографічні видання.

 

Борис Михайлов «Diary»

Борис Михайлов «Diary»

Видавництво: Walther König, Німеччина

Нову книгу Бориса Михайлова «Щоденник», на жаль, побачити в Україні поки що неможливо. Але вона є! Вийшла у німецькому видавництві Walther Konig і за словами тих, хто її бачив, – вона дуже об’ємна та коштує майже 100 євро. У книгу увійшли давні знімки Михайлова, присвячені групі «Блакитний кінь» – молодому, творчому та вільному поколінню кінця 1950-х. «Багато з них пройшли через тиск радянської влади… Чотирьох з них засудили і посадили до в’язниці за... порнографію, а у суді як один із доказів були надані фотографії цих молодих людей на пляжі у купальниках у “західних” позах». В анотації до «Щоденника» Михайлов пише, що почав фотографувати п’ятьма роками пізніше, у час, коли знімати у публічних місцях було заборонено. Книга викликала великий інтерес у європейської аудиторії. Здається, для західного глядача все ще залишається загадкою життя за «залізною завісою» (пост)радянського простору, яке грунтовно досі не досліджене. А одна з проблем сучасної пострадянської країни – тут чомусь все ще не вважають за необхідне повернути автора на батьківщину, хоч би привізши сюди його нові книги. 

 

Міша Педан «М»

Misha Pedan «М»

Видавництво: Khimaira Publishing, Швеція

Міша Педан, фотограф з Харкова і з кола Харківської школи фотографії, та який вже тривалий час живе у Стокгольмі, продовжує розбирати свої архіви: на початку 2015 року широка аудиторія побачила серію, зняту в середині 1980-х у харківському метро. «М» – це третя книга фотографа. Як і попередня - «Кінець прекрасної епохи» («The End of la Belle ?poque», 2013) - вона розповідає про атмосферу пізньорадянського періоду та через портрети яскраво передає настрій тогочасного суспільства. З 1985 по 1986 Міша Педан потайки знімав пасажирів метро, які так само, як і він, їздили по 45 хвилин на роботу вранці та ввечері.

У книгу увійшло 80 чорно-білих знімків, надрукованих на папері 80-х років, у супроводі тексту 1974 року харківського художника-концептуаліста Вагрича Бахчаняна. Вигадливий іронічний текст про Харків, наприклад, сповіщає, що «Харків у 16 разів більший за Нью-Йорк», що «саме у Харкові, на Холодній горі, розіп’яли Христа», і що «у Харкові окріп холодний, як лід». Фотографії, текст та візуальне оформлення книги разом створюють дуже проникливий образ радянської «середньої» людини. В огляді «М» для фотокнижкового блогу Photo-eye Девід Ондрік згадує «Many Are Called» – відому серію на цю ж тему кінця 1930-х знаного американського класика Уокера Еванса. «М» потрапила у шорт-лист премії The Anamorphosis Prize.

 

Шило «Хроніка»

Шило «Хроніка»

Видавництвоо: dienacht Publishing, Німечина

Для молодої харківської групи «Шило» (у складі Сергія Лебединського та Владислава Краснощьока) революційні події і подальша війна на сході України символічно пов’язані з  запустінням їхнього рідного міста (Харків вони почали фотографувати у 2010). Їхня нова книга «Хроніка» розпочинається з понурих, пустельних, дещо відлякуючих краєвидів Харкова, потім  практично природно перетікає у жахаючу, атмосферну серію з Майдану і закінчується  гнітючими образами з АТО. Якщо порівнювати із попередньою, виданою Riot Books, невеликою книгою-зіном «Euromaidan», то «Хроніка» – це велике видання із сотнею зображень. Усі розділи, «до», «під час» та «після» революції, надруковані на різних типах радянського фотопаперу, що підсилює враження від побаченого ще й тактильними та візуальними відчуттями. Відповідальність за дизайн фотокниги узяв на себе Калін Крузе з німецького видавництва Dienacht. Однією з найтонших і при цьому потужних деталей у книзі є «пропалений» папір у назві на титульній сторінці, – знак, який символічно передає багато: і почуття від пережитих подій, і атмосферу, і буквально фізичні зміни.   

 

Кирил Головченко «Bitter Honeydew»

 Кирил Головченко «Bitter Honeydew»

Видавництво: Dewi Lewis Publishing, Іспанія, в рамках European Publishers Award for Photography

Серія «Bitter Honeydew» («Гірка медова диня»), яку Кирил Головченко створював впродовж 2009 - 2014 рр., посіла перше місце на конкурсі фотокниги European Publishers Award for Photography, який щорічно проводить відоме видавництво Kehrer Verlag. Фотографу надали можливість опублікувати проект у вигляді великої повноформатної книги. За умовами конкурсу книга переможця видається у п’яти країнах (Німеччині, Франції, Великобританії, Італії та Іспанії), а загальний тираж становить 5 тисяч примірників. «Bitter Honeydew» детально описує побут людей, що кілька місяців на рік живуть уздовж траси неподалік від Одеси і торгують кавунами й динями. Колумніст розділу фотографії в The Guardian Сін О’Хаган описав підхід Головченка як поетично документальний – віддалений від репортажного погляду і більше спрямований на літературне переосмислення. Образи ж критик назвав «скульптурними». Фотографуючи лише вночі і використовуючи спалах, Головченко пояснює свій вибір так: «Мені імпонував прямий погляд – відобразити жорсткість і м’якість, присутні в цих людях».

 

Артур Бондар "Підписи війни"

Артур Бондар «Підписи війни»

 

Видавництво: Self-published, Росія

Смерть однієї бабусі та історія життя іншої, яка пережила Другу світову війну та все ще може про неї розповісти, надихнула фотографа Артура Бондаря нагадати про тих, хто пройшов крізь жахи тієї війни і вижив, але про кого сьогодні практично забули. Серія «Підписи війни», яку він розпочав у 2010 році, – про ветеранів трьох країн: України, Росії, Білорусі. Під строгою та лаконічною твердою чорною обкладинкою, що візуально нагадує гранітну меморіальну плиту, зберігається 70 полароїдних портретів з особистими підписами героїв. Знімки ритмічно доповнюються цитатами ветеранів на чорних розворотах і окремим вкладанням з історією самої Бондар Галини Кондратіївни. На початку 1943 німці вивезли багато молоді на примусові роботи - на торф’яну фабрику, звідки пані Галина змогла втекти лише незадовго до закінчення війни. Полароїди, як щось недовговічне та тендітне, і спогади літньої жінки про дитячі роки у полоні змушують замислитися над багатьма речами – над тим, якою ненадійною і водночас сильною може бути пам’ять, скільки неймовірних і страшних історій приховує за собою кожен портрет, що об’єднує і що, можливо, розрізнює цих людей між собою. Ветерани ставили свій підпис просто на знімках, а фотограф додавав до них персональні дані – ім’я та прізвище, роки служби, підрозділ та фронт, де воював кожен з них. Відомості про національність та країну навмисно залишились поза увагою. Оминаючи стороною історичні нюанси війни, Артур Бондар по-пацифістськи відсторонено вважає, що це не важливо: воювали проти фашизму всі однаково.

 

Юлія Кривич «Передчуття»

Юлія Кривич «Передчуття»

Видавництво: Fundacja Sztuk Wizualnych, Польша

Серед молодого покоління українських фотографів Юлія Кривич – один із найбільш цікавих авторів, які дуже стрімко розвиваються. У 2013 році вона стала випускницею художньої академії у Варшаві та виграла персональну виставку за дипломний проект, а вже у 2014 в рамках Місяця Фотогафії у Кракові отримала можливість видати власну фотокнигу з новим проектом «Передчуття». Як і багато інших фотографів, які виїжджають за кордон, але відчувають нерозривність з контекстом своєї країни, Кривич продовжує повертатися  в Україну, у рідний Дніпропетровськ, для зйомок тем, що її непокоять. Фотограф цікавиться своїм поколінням, яке формувалося після розпаду Радянського Союзу і вже в умовах ери інтернету. «Передчуття» – про той стан невпевненості українського суспільства, який усі ми, і молоді люди зокрема, зараз переживаємо: з одного боку, в країні йде війна, з іншого – більшість продовжує жити звичайним життям і вірити в краще майбутнє. Кривич намагається передати цей стан за допомогою непрямих фотографій та символів (а як ще говорити через фотографію про те, що можна лише відчути?). Над візуальним втіленням книги працювала відомий польський дизайнер фотокниг Анна Наленська: саме вона вирішила передати ідею роздвоєння зігнутими навпіл принтами. Небагато фотографів підуть на ризик, так недбало поставившись до власної фотографії, і це також сприяє загальному позитивному враженню від книги.   

   

 

Віталій Фоменко «Правила дорожнього руху»

Віталій Фоменко «Правила дорожнього руху»

Видавництво: Riot Books, Іспанія

Незалежне іспанське видавництво Riot Books стало відомим завдяки оригінальним фотокнигам та зінам, які засновники Ількін Гусейнов та Вероніка Фіейрас видали впродовж 2014 - 2015 рр:  «Euromaidan» групи «Шило», «You Haven’t Seen Their Faces» Даніеля Майріта, перевидання «M?hit» самого Гусейнова. «Повстанські книги» не бояться підтримувати молодих авторів і сміливо експериментують з візуальними рішеннями публікацій. Виключенням не стало і нове видання фотографа з Севастополя Віталія Фоменко «Правила дорожнього руху». Це невелика іронічна фотокнига, що фактично є переопрацьованим персональним фотоархівом батька Фоменка. Цілу колекцію знімків батько фотографа зібрав ще у 80-х, коли працюіав у севастопольській ДАІ.

     

 

Костянтин Стрілець «National Photographer’s Paradise. Zoo»

Костянтин Стрілець «National Photographer’s Paradise. Zoo»

Видавництво: Self-published (за підтримки OK projects та Niice), Україна

Серія фотографа з Києва Костянтина Стрільця про зоопарки розпочалася ще навесні 2013, у 2014 посіла перше місце у професійній категорії «Тваринний світ» в конкурсі «Фотограф року», а у 2015 була реалізована у фотокнигу. Візуально «National Photographer’s Paradise. Zoo» схожий на журнал, але вже сама назва апелює не до якогось собі журналу, а саме до відомого National Geographic, що напередодні припинив свою діяльність в Україні. До книги ввійшли знімки з зоопарків чотирьох міст – Берліна, Копенгагена, Києва та Варшави. «Усе достатньо прозаїчно у будь-якому зоопарку будь-якої країни: сітки, ґрати, паркани. Але серія не про тварин. Вона про те, як через них ми ставимося до себе. Чому спостерігання за тваринами у клітці приносить людині таке задоволення?». У «Раї для фотографів» поєдналися чудові знімки, легка іронія та вдалий дизайн.

 

Книга «Дніпропетровська школа фотографії»

Книга «Дніпропетровська школа фотографії»

Видавництво: відсутнє (куратори Льоля Гольдштейн та Марія Хрущак за підтримки галереї ArtSvit)

На цьому список цікавих та якісно зроблених авторських фотокниг завершується, але не можна не згадати й інші видання про фотографію, які вийшли у 2015 році. Одним з них став збірник «Дніпропетровська школа фотографії», що презентує з історичної перспективи творчість п’яти дніпропетровских авторів, які фотографували у 1970-1990-х. Книга були видана в рамках однойменної виставки у дніпропетровській галереї  ArtSvit. Унікальна вона тим, що нарешті з’явилося видання, яке більш-менш цілісно висвітлює одну з фотографічних спільнот в Україні, і яке зібрало докупи 200 знімків учасників «Молодіжної секції» фотоклубу «Днепр»: Олександра Фельдмана, Юрія Бродського, Марка Мілова, Станіслава Полонського та Семена Просяка. 

Крім того, уже на часі створювати подібні дослідницькі публікації українських фотографічних процесів пізньорадянського періоду, і своєї черги чекає і Харківська школа фотографії, і «Група Чотирьох» з Чернівців і, мабуть, ще багато явищ, про які ми ще навіть не здогадуємося. 

 

 

Poo-tee-weet

Poo-tee-weet

Видавництво: Основи, Україна

І останнім привертає нашу увагу, замикаючи десятку 2015 року, фотовидання, що є новим  спільним проектом Школи фотографії Віктора Марущенка та видавництва «Основи». Вони обіцяють тепер регулярно випускати тематичні журнали про фотографію (здається, «5.6» вирішив нарешті вийти на новий рівень). Перший випуск під назвою «Poo-tee-weet?» присвячений актуальним подіям – війні на сході України. Впродовж тривалого часу  редакційна колегія відбирала фотографії українських та російських фоторепортерів, що працювали на території АТО. Велику кількість прямих, відвертих та часто страшних знімків поділили на розділи – «Поле бою», «Солдати», «Міста», «Мирні жителі». За словами редактора, видання намагалося уникнути політичної пропаганди, і зосередитися на об’єкті зйомки – «абсурдній потворності того, що відбувається». Першочергово гуманістичний посил в результаті вийшов дещо сумнівним – важко уявити, як у 21-му столітті, в епоху інформаційних воєн та найрізноманітніших медійних маніпуляцій, зображення, особливо непідписане (підписи, як щось незначне, вказані у кінці), може стати «достатнім аргументом проти війни». Ще у 2003 відомий теоретик фотографії С’юзан Зонтаг писала: «Використовувати незліченні сучасні можливості спостереження за чужими муками – здалеку, за допомогою фотографії, можна по-різному. Фотографії жорстокості можуть викликти суперечливі реакції. Заклик до миру. Заклик до помсти. Або ж просто приголомшення від того, що у світі безперервно відбуваються жахливі речі». Вкотре українським добрим намірам не вистачає  всього лиш  аналітично-критичного мислення. Але все-таки наразі це чи не єдине двомовне видання, яке можна надати англомовним знайомим для ознайомлення з ситуацією в Україні. Щоправда, воно аж ніяк не розвінчує розповсюджене у Європі визначення «громадянська війна».