Забуті перемоги

Андрій Ломакін

Свій перший перелом я отримав на початку 90-х під час змагань зі змішаних видів єдиноборств. Мій супротивник був чудовим боксером і вже через 10 хвилин я лежав на рингу з поламаним носом. Хоча я і програв, проте пишався травмою та досвідом, отриманими у чесному бою. Другий перелом і наступна операція не забарилися. І після відновлення я намагався триматися якнайдалі від професійного спорту.

Десять років по тому, працюючи фотографом у спортивному журналі, ми з редактором обговорювали добірку знімків з чергового чемпіонату. Я запропонував опублікувати всього два зображення – комплект нагород і скрученого болем спортсмена, який отримав серйозну травму замість золотої медалі. Кубки в розмові я назвав порожніми банками, медалі – купкою залізяччя.

Чи варто калічити своє чи чуже тіло заради цих непотрібних предметів?

Для редактора, який ще не так давно був професійним борцем та мав чимало престижних нагород, це був удар нижче пояса. Його обличчя налилося кров’ю, а кулаки стиснулися. Я подумав, що зараз мене будуть бити. Але він був розумною і доброю людиною. Мене навіть не звільнили, і, з часом, пробачили нетактовність. А через рік журнал закрився. 

Архів фотоплівок тих часів вагою шість кілограмів досі лежить у мене в шафі. Тисячі облич, сотні змагань і тренувань – спресовані, подряпані та запилені негативи. Переможені і переможці, початківці і зірки. Його цінність завжди була сумнівною, як і цінність спортивних досягнень. Термін кар’єри у спорті – від п’яти до п’ятнадцяти років, а далі ти вже пильний і подряпаний негатив в непотрібному архіві. Колажі з цього проекту дають друге життя і тим, й іншим.

 

Андрій Ломакін (1974) – фотограф, який наразі працює над персональними документальними проектами. Шість років до цього був штатним фотографом журналу “Тиждень”. Посів друге місце у категорії «Портрети та персоналії» в міжнародному конкурсі NPPA Best of Photojournalism 2016.

http://andlomakin.com/